пʼятницю, 20 січня 2017 р.

Привіт від радянських диктаторів, або який він, дід Мороз

Цей текст я носила в голові десь з місяць весь час смикаючи сама себе за ліву руку, що треба запхати свою злостивість і не чіпати людей в  свята — нехай радіють своєму невігластву.

Перед Новим роком в пів-вуха слухала радіо "Блогер-FM". Музика там хороша, багато української. На жаль, ведучі далеко не україномовні. Тому текст чую п'яте через десяте. Ну не сприймається воно мені на слух інтуїтивно і зрозуміло — набута мова, вона така. Але щось там змусило прислухатися. Ведучий довго і нудно розпилявся в тому, що декомунізація відібрала у нього рідного і улюбленого діда Мороза, це ж наше, не віддам, от діти, то да, а мені поверніть. Руки зачесалися, але я стрималася.

Вдруге загорілася, коли вся така українська патріотична жіночка написала, що її дочка щось там попросила у того ж самого діда. Все б ще нічого, але після слів, що той дід — це взагалі наше українське, і вопше то Велес власною персоною.

І тут скоріше мова піде не про те, що цей персонаж може залишатися нормальним лише для Іванів Непомнящих, а про те, що в часи, коли доступ до всесвітньої павутини став таким же буденним, як придбання в магазині хлібу, люди настільки розлінувалися, що навіть не здатні самі прочитати наявну інформацію в більш-менш авторитетних джерелах. Все звелося до вирваних, почутих, зчитаних з якихось сумнівних картинок текстів, підсунутих нам невідомо ким.

В 20-х роках минулого сторіччя радянська влада розвернула широкомасштабну антиріздвяну антирелігійну компанію. Але вона з тріском провалилися. І тоді, взявши на озброєння досвід ще часів хрещення Русі радянська пропагандистська машина вирішила адаптувати під себе народну атрибутику. Народженню персонажу діда Мороза ми фактично завдячуємо соратнику Сталіна, секретарю ЦК КП(б)У, члену Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павлу Постишеву Ця особа відзначилася активною участю в геноциді українців (голодмор 33-34 років) та знесенням пам'яток церковної архітектури в Україні (Постишев видав наказ про зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську). Вам ще не гидко від згадування про отого радянського "дідусика" — такого собі пам'ятника радянському виродку?

Постер Музея комунізму в Празі. Символом радянської окупації обраний Дід Мороз.
Постер Музея комунізму в Празі.
Символом радянської окупації
обраний Дід Мороз.
Створення образу цього персонажу може зайняти чільне місце в музеї пропаганди. Країни так званого соціалістичного табору змогли дуже швидко, вийшовши так чи інакше з під впливу Москви, досить швидко змогли витіснити цей персонаж, на відміну від України. Адже завдяки пропаганді у нас і досі ялинку вносять в дім на Новий рік, а не на Різдво, досі живе дід Мороз і всі притаманні радянським часам традиції — новорічні дитячі ранки. Так, саме вони були започатковані розпорядження того самого Постишева в 1935 році. Отак і пішло воно по школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах. Перше дитяче новорічне свято у СРСР було організоване в Харкові, а згодом у Москві. Вдумайтеся, саме в Харкові, бо треба було тут якнайшвидше задушити все українське. Ритуал став стандартним для всіх ялинок, а подарунки — одноманітні пакети з однаковим вмістом. Якщо хто ще пам'ятає, то відвідування всесоюзної центральної ялинки в Кремлі за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей. А до 1964 року всі новорічні заходи проводилися в формі пропагандистських вистав. А потім така собі трійця Курляндський-Успенський-Хайт перетворили їх на святкові шоу — пропаганда перестала діяти, особливо після розвінчання культу особи, за дитячу свідомість треба було боротися по іншому.

Щодо того, що дехто вважає діда Мороза взагалі ледь не древнім Велесом, то тут все настільки просто, наскільки взагалі може бути. Персонаж не брався зі стелі. Для того, щоб його якомога успішніше можна було асимілювати в суспільне життя, йому треба надати рис тих персонажів, що являються традиційними для певної культури. І тут ми отримали неперевершену солянку. На українській Wikipedia.org є велика стаття і там вже добрі люди розібрали цей персонаж по кісточках. Я зауважу, що там не лише риси древніх богів, а й Санта Клауса, Святого Миколая. Але варто знати, що Українські етнографи Олекса Воропай, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, Іван Франко, Володимир Шухевич та інші у своїх дослідженнях не згадують Діда Мороза, як різдвяного чи новорічного дарувальника. Взагалі.

Отож, може варто озирнутися та починати відмовляти від відверто рядянсько-московських традицій повертаючи свої справжні? Щоб ялинка стала не символом Нового року, а символом Різдва, родючості і продовження роду, і обов'язково з шишечками, а поряд з нею чільне місце займав дідух. Невже для нас настільки гидкі наші рідні традиції, що ми не можемо відмовитися від ідеологічного пам'ятника вбивці українців?

Немає коментарів:

Дописати коментар